Школа - це не просто будівля, куди ходиш за знаннями багато років. Це твоє майбутнє, твій світогляд, твоя впевненість у собі.
Нашій гімназії судилося подолати 135-річний рубіж. Досягнень багато, а запитань - ще більше.
Як гімназія здійснює свою місію на початку нового століття?
У чому полягає особливість її розвитку як гімназії-родини?
Як ми, навчальний заклад гуманітарного спрямування, плекаємо особистість, в першу чергу - її душу?
Я багато років очолюю педагогічний колектив 56 гімназії. Це - мій другий дім, моя сім'я. Школо моя, радість і біль моя! Невпізнанною зробили тебе роки, а в моїй пам'яті ти живеш такою, якою я побачила тебе вперше, коли ступила на твоє подвір'я.
Все своє життя відчуваю: чим вище піднімається гімназія, чим кваліфікованіші вчителі, чим вищі перспективи, тим важче і цікавіше стає працювати. Але ми ведемо свою школу у майбутнє.
Діти бачать його краще, ніж ми. Нам же слід робити все, щоб не зрадити дитячих мрій, щоб діти в гімназії відчували свою необхідність, вагомість, відповідальність.
Учитель - непроста професія. Кому, як не йому, тримати в руках тоненьку ниточку між минулим і майбутнім. Оберігаймо її, не даймо порвати історичним вітрам.
Хай міцно і довго стоять наші історичні стіни, захищаючи душі дітей, несучи їм тепло і затишок!
Хай працює в гімназії культ серця, добра і розуму!
Директор гімназії Д.І. Петренко
